На п’ядесталі вічності

«…Безвусі, юні, вічно молоді ви склали

голови за рідний Київ, скріпивши крок

державницькій ході, вписавши подвиг

у свободи вияв.»

(Славутич Я. «Крутянці»)

Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР і обростала міфами і вигадками з обох сторін. Починаючи від твердження Муравйова, що він два дні відважно бився під Крутами проти відбірних військ УНР під проводом Петлюри, до збільшення кількості загиблих до 500 чоловік (або навіть до тисячі в деяких українських емігрантських колах). Насправді Муравйову знадобилося два дні, щоби відремонтувати залізницю і зорганізувати свої сили. Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження їх кількості ще й досі немає — за свідченням учасників подій На п’ядесталі вічності ймовірно вбито було близько 250–300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, що потрапили в полон і були поховані на Аскольдовій могилі в Києві.

В радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої Світової Війни тут поховали радянських воїнів, полеглих при визволенні Києва. З часу подій вперше про увічнення пам’яті студентів згадали в 1990-х рр., коли Народний Рух України встановив тут дерев’яний хрест.

Від того часу були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах. Тільки На п’ядесталі вічності 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам’ятника. 2006 року Меморіал пам’яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили за участі Президента Віктора Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам’ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам’ятником викопане озеро у формі хреста.

Українські юнаки загинули і власною кров’ю вписали героїчну сторінку в історію визвольних змагань нашого народу. Адже коли до такої самопожертви здатна молодь — нація На п’ядесталі вічності незнищенна. Це чудово розуміли представники радянської влади, тому старалися вимазати ганебну для себе сторінку з людської пам’яті. Історія битви або замовчувалась, або обростала міфами і вигадками, як в закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Комуністичні керівники навіть ліквідували залізничну станцію Крути. Село було названо Пам’ятним.

Частина страчених більшовиками учасників бою під Крутами і зараз спочиває у Києві на Аскольдовій могилі, частина поховані на Лук’янівському цвинтарі та в інших місцях. Тих, хто загинув під час бою, місцеві селяни поховали безпосередньо на полі бою під Крутами, і їх тіла до Києва перевезено не було.

Пам’ятаймо На п’ядесталі вічності про забитих довіку і нині та віддаймо усіх себе за щастя Вкраїни.

(Г.Стороженко «Незабутня могила»)



documentbbywbcz.html
documentbbywinh.html
documentbbywpxp.html
documentbbywxhx.html
documentbbyxesf.html
Документ На п’ядесталі вічності